Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей - Стефан Владимирович Машкевич

имеют официального уведомления о создании УНР, они должны считать делегатов от Совнаркома представителями всей России, и лишь по получении официального свидетельства украинской государственности они смогут пересмотреть свою позицию по этому вопросу. «Императорское правительство намерено признать независимость Финляндии и Украины лишь в том случае, если такое признание последует со стороны русского правительства», – прямо заявил министр иностранных дел Германии Рихард фон Кюльман{1075}.

Позиция украинской делегации, естественно, была отражением позиции Центральной Рады и Генерального секретариата. 9 (22) ноября, через два дня после принятия III Универсала, было принято постановление: «1) Генеральний Секретаріат визнає потрібним негайний мир; 2) Разом з тим визнає, що успішні і скорі переговори в справі миру з союзними і ворожими державами може вести тільки правительство, уповноважене і визнане всім народом Росії або більшою його частиною»{1076}, а 21 ноября (4 декабря) – «вести переговори про мир в імени Української Народньої Республiки»{1077}. На заседании Малой Рады 8 (21) декабря был заслушан доклад делегации, вернувшейся из Бреста в Киев (вернулись Левицкий и Гасенко, а Любинский остался в Бресте). Докладывал Левицкий:

Приїхавши туди в суботу 3 грудня удень[,] нас зустріли генерал Гофман [начальник штаба Леопольда Баварского. – С. М.] і принц Леопольд Баварський [командующий германским Восточным фронтом. – С. М.]. З ними ми пішли в офіцерське зібрання. Після обіду ми побачились з представниками народніх комісарів Каменевим, Кар[аха]ном і Іоффе. Тут завязалась коротка розмова. Каменев питається “Як ви відноситесь до нас?“ “Ми вас не визнаємо за всеросійське правительство, а за правительство тільки Великоросії [снова отметим противопоставление Россия – Великороссия. – С. М.]“, відповів йому д. Левицький. “Перше ви нас скиньте[,] a потім будете так казати“, заявив Каменев{1078}.

И в том же номере «Нової Ради», где был напечатан репортаж об этом заседании, печатается заметка некоего А. Яриновича (это не кто иной, как Андрей Никовский) под недвусмысленным названием «Самостійна Україна»:

Що таке право на самоозначення? Це єсть такий стан національний, коли народ може зовсім вільно, зовсім незалежно, без примусу, sua sponte[37] завести в себе і для себе той чи инший державний лад, ту чи иншу спілку, ту чи иншу форму державної залежности чи незалежности.

Чи маємо ж ми право на самоозначення?

– Ми кажемо: маємо.

– Большевики кажуть: имеете.

– Меншевики буркають: ну, имеете.

– Кадети сичать: самоопределение…

– Союзники: vous avez[38].

– Німці: sie haben[39].

Адже всі досі воювали за самоозначення народностей. Значить ясно:

– Ми маємо право на самоозначення.

Не треба додавати, як большевики:

– Вплоть до отделения.

Бо раз народ свідомістю своєю і згодою инших одержав право на самоозначення, значить він:

– Уже самостійний{1079}.

9 (22) декабря Генеральный секретариат утверждает «текст ноти до всіх воюючих і нейтральних держав від Правительства Украінськоі Народньоі Республiки в справі проголошення Украінськоі Народньоі Республiки і мирних переговорів»{1080}. По всей видимости, это делается в ответ на заявление немцев в Бресте об отсутствии официальной информации о провозглашении УНР. Название ноты говорит само за себя.

Итак, самостоятельность (независимость) Украины выходит как минимум на уровень разумного.

Вопрос отправки мирной делегации вновь обсуждается на заседании Генерального секретариата 15 (28) декабря, по представлению Александра Шульгина. Принимается решение: «Поки виясниться[,] де саме пребуватиме мирна конференція (в Бресті чи в Стокгольмі), послати до Бреста поручника Левицького, Любинського і Севрюка з інформаційною метою»{1081}. А через пять дней, 20 декабря (2 января 1918), на Генеральном секретариате поднимается вопрос о провозглашении независимости. Он возникает не сам по себе, а в контексте взаимоотношений Украины с Доном (мнения относительно которых, как мы помним, расходятся). И первым слово «независимость» произносит Винниченко – который, как мы помним, сказал за два месяца до этого: «мы <…> против самостийности, но <…> не можем дать клятвы, что не изменим своих взглядов сообразно новым условиям».

Винниченко пропонує г. с. Шульгину роз’яснити козакам, що Українське правительство не бажає вмішуватися у внутрішні справи Дону, поки козацькі тенденції не поширюються на всю Росію. Централістичних намірів козацького правительства Україна не допустить. Козацькі війська тільки тоді можна з фронту на Дон, коли козаки вийдуть з меж Украіни. Обставини в Росіі складаються так що ми стоімо перед необхідністю проголосити незалежність Украіни.

Шаповал каже, що умови, в яких ведуться мирні переговори, неясно становище в цій справі Украінськоі Республіки, війна з большевиками[,] яка викликана знов таки неоформленим станом Украіни, що дає можливість проявляти Совітові Народньих Комисарів централістичні тенденціі, непорозуміння з Доном – ставить рішуче перед нами справу проголошення незалежности Украіни; тільки тоді можно встановити справжні федеративні звязки, і одночасно примусити і Совіт Народньих Комисарів і Дон виявити свое правдиве до нас відношення. Самостійна Украіна стане суб’єктом міжнароднього права, що улекшить ій позицію на мирній конференціі.

Золотарьов висловлюеться проти проголошення самостійности, бо фактично від цього становище Украіни і на Украіні не зміниться; сильніше вона від того не буде. Фактично вона і тепер незалежна, але проголошення іі в юридичному акті буде означати розрив з ідеями федералізму; крім того, воно приведе до розриву економичного. На міжнародній арені Українська республіка виступає незалежно і не признає миру, який не буде підписаній представниками Украінського Правительства. Так і далі треба вести свою політіку. Швидко вже зберуться Украінські Установчі збори, які і рішать справу незалежности Украінськоі Республіки.

Шульгин. Фактично Украінська Республіка незалежна. Це було заявлено Головою Украінської Центральноі Ради. Для того, щоб закрипити наше сучасне становище, потрібна сила, а не Універсал.

Одинець каже, що в Украінській Республіці мається все, що може мати незалежна держава: Генеральний Суд, Монета, Повнота Урядовоі Власти. Не можна без потреби розстрачати національний ентузіазм. Треба проголосити не незалежність Украіни, а незалежність власти.

Порш висловлюеться за те, що міняти зараз курс політіки не можна; арміі у нас нема; в справі постачання Украіни вугіллям ми залежимо від Дону, звідки він зараз іде фактично. Всі патронні заводи находяться в районі коло Дону. Козаки мають на 250.000-ну армію, з якою боротися дуже трудно. Але у них нема воєнних припасів і вони в першу чергу займуть наші заводи. Проголошення самостійности – політична помилка, бо це пройде для мас і для фронту цілком без всякого сліду, не маючи ніякого організуючого значіння. З погляду міжнароднього Украіна після проголошення своєі самостійности, не стане ще юридично самостійною; приклад Фінляндіі